Міжнародний центр перспективних досліджень
Зворотний зв'язок Мапа сайту Версія для друку
Підписка на публікації
RSS стрiчка новин
27 листопада 2009

Чи почують голос громадянського суспільства країн Східного партнерства у Брюсселі?

Близько 220 представників організацій громадянського суспільства країн Східного партнерства зустрілися 16–17 листопада у Брюсселі. Громадські діячі Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Молдови та України впродовж двох днів обговорювали спільні проблеми реґіону в рамках чотирьох платформ щодо демократії, економічної інтеґрації, енергетичної безпеки та контактів між людьми. Результатом роботи стали рекомендації з організації Форуму загалом і за кожною з платформ. Було обрано координаторів платформ і національних посередників. Результати розміщено на сайті Європейської Комісії . Їх буде озвучено представником Форуму під час зустрічі міністрів закордонних справ країн Східного партнерства, що відбудеться 8 грудня в Брюсселі.

“І що далі?” – спитаєте ви. А далі вечірні коктейлі, обмін враженнями про Брюссель і контакти та незабутнє “ваш голос буде почуто” у виконанні Беніти Фереро-Вальднер, комісара ЄК із зовнішніх відносин та європейської політики сусідства під час заключної промови на Форумі. Форум закінчився, проте багато питань так і залишилося відкритими. Як він працюватиме впродовж наступного року? Який у нього буде юридичний статус? Який статус матимуть рекомендації Форуму та яким чином буде організовано його роботу на національному рівні?

Як одна з учасниць Форуму зазначу, що відповіді на ці запитання ми так і не знайшли. Два дні між представниками громадянського суспільства країн Східного партнерства та організаторами заходу з боку ЄС відбувалася інтенсивна боротьба. Більшість учасників з країн Східного партнерства прагнули формалізувати діяльність Форуму, визначити його функції та завдання, встановити чіткі правила роботи на національному рівні. За концепцією ж Європейської Комісії Форум повинен був стати платформою для щорічної зустрічі громадських діячів країн Східного партнерства, де вони могли б вільно та без прив’язки до національних інтересів вирішувати спільні тематичні проблеми, актуальні для всіх країн реґіону.

Під час перерви на каву одна польська колега мені сказала: “Ви повинні змінити своє мислення. Коли ви вирішуєте спільні для вас проблеми, такі як енергоефективність, вам повинно бути байдуже, хто відстоює ваші інтереси – українець чи білорус. Ми, поляки, вже п’ять років у ЄС, і нам досі складно до цього звикнути. Ви також прийдете до цього, але на це потрібен час...”. Це звучало дуже переконливо, одразу спали на думку основні принципи та цінності Євросоюзу “єдність у різності”. Проте, поміркувавши, стає зрозуміло, що Брюссель не врахував одного дуже важливого чинника. Коли країна приєднується до ЄС, вона має відповідати низці критеріїв і тому є більш-менш однорідною з іншими країнами Союзу. Проте країни Східного партнерства доволі різні за рівнем свого економічного та політичного розвитку, і на цьому етапі спільних інтересів у реґіоні не так уже й багато.

Як результат, Україна, яка має найрозвиненіші стосунки з ЄС у реґіоні, сприймає ініціативу Східного партнерства переважно в двосторонньому вимірі. Україна першою в реґіоні провадить переговори з ЄС щодо Угоди про асоціацію та вступу до Енергетичного співтовариства. У країні є, хоча й слабка, демократія та свобода слова. Тому питання, які відстоювали українські представники в рамках платформи, були вищого порядку, такі як запровадження безвізового режиму з ЄС. Водночас білоруси та азербайджанці, уряди яких не мають подібного діалогу з ЄС, розглядали Форум переважно як місце, де можна привернути увагу ЄС до проблем демократії, безпеки, свободи слова та прав людини. Цим і пояснюється скептичність українців до ініціативи Східного партнерства та надзвичайна активність представників Білорусі, які організували п’яту незаплановану платформу у коридорі та розробили рекомендації щодо організаційної структури Форуму.

Що ж буде далі? Доля рекомендацій, розроблених під час Форуму для учасників заходу, залишилася незрозумілою. Так, їх презентують на зустрічі міністрів уже на початку наступного місяця, а потім, цитуючи Беніту Ферреро-Вальднер, “вони будуть враховані під час роботи тематичних платформ Східного партнерства”. Ідеї щодо створення Керуючого комітету, який мав би зустрітися ще тричі впродовж наступного року, та питання фінансування організаційної структури Форуму не знайшли суттєвої підтримки організаторів, хоча й було зазначено, що їх представлять разом з усіма іншими рекомендаціями. Невідомо також, чи буде змінено статус участі представників громадянського суспільства у багатосторонніх зустрічах за платформами. Адже наразі вони мають право брати участь лише на умовах ad hoc, тобто лише у певних випадках за запрошенням постійних учасників.

Повертаючись з Брюсселю, залишилося відчуття, що ані Європейська Комісія, ані учасники заходу так і не зрозуміли, чи стане Форум голосом представників громадянського суспільства Східного партнерства, який почують, чи це є лише щорічна туристична подорож для активістів наших країн. Європейці часто кажуть, що Україні потрібно позбавитися своїх популістських обіцянок і перейти до справ.

Що ж, побачимо, чи здатен виконувати свої обіцянки ЄС.

Автор: