Міжнародний центр перспективних досліджень
Зворотний зв'язок Мапа сайту Версія для друку
Підписка на публікації
RSS стрiчка новин
03 жовтня 2009

Чию долю вирішує ірландський референдум?

Історія свідчить, що країна не мусить бути сильною чи впливовою, щоб протистояти наддержавному об’єднанню. Для цього достатньо того, щоб її громадяни мали чітку громадянську позицію – те, чим ірландці можуть пишатися.

Очевидно, через перебування впродовж багатьох століть під британським керуванням мешканці маленького зеленого острова скептично ставляться до політики прийняття спільних рішень і ревно оберігають свою незалежність Вони не вперше голосують проти реформи Європейського союзу: у 2001 році громадяни Ірландської республіки виявили свою незгоду з Ніццьким договором, яку так само ухвалили тільки з другого разу і тільки після запевнень Європейського Союзу не зазіхати на ірландський нейтралітет.

Чому ж 2 жовтня ірландці проголосували за Лісабонську угоду? Адже, як активно проголошують учасники руху проти угоди, її текст не змінено ані на кому. Навряд чи це щира довіра до політиків спровокувала таку зміну настроїв: рейтинг прем’єр-міністра Браяна Коуена та лідера правлячої партії Фіанна Феіл безпрецедентно низький, тимчасом як опозиція пропагує повторний опір. З іншого боку, інформаційна кампанія була достатньо потужною, щоб допомогти визначити або навіть кардинально вплинути на позицію громадян. Отже, причиною голосування “за” було свідоме розуміння переваг договору?

Впливові політики ЄС не раз попереджали про потенційні наслідки негативного результату референдуму – і не тільки для Європейського Союзу, а й для Ірландії. Бажаний ефект підсилила фінансова криза. Наявний рівень безробіття у 12,6% відсотків впливає на рішення громадян сильніше, аніж 1,84 євро мінімальної заробітної плати за годину, якою погрожує антилісабонський рух “The Cóir” (зараз вона становить 8,65 євро). Саме інвестиції ЄС колись спричинили в Ірландії стрімке економічне зростання, і перспектива політичної ізоляції не може бути привабливою в теперішніх умовах.

Зрештою, постає питання, чи палкі дебати, брошури, круглі столи та гроші, виділені на проведення референдумів, були варті досягненого результату? Чеський президент Вацлав Клаус зволікає з підписанням угоди так само, як і його польський колега, а отже, ірландський референдум не ставить крапку в питанні прийняття інституційної реформи ЄС.

Лісабонська угода та київські сподівання

Ратифікація Лісабонської угоди на рівні Європейського союзу буде добрим знаком для України, оскільки вона передбачає наявність інструментів для прийняття нових членів (за наявною Ніццькою угодою Євросоюз може складатися максимум з 28 членів). Окрім цього, угода надає додаткових повноважень Європарламенту, що, імовірно, може збільшити обсяг фінансової допомоги, яку Україна щороку отримує від ЄС. Справа у тому, що відповідальним за статтю видатків на допомогу країнам-партнерам під час розроблення бюджету є Європейський Парламент. Тимчасом як за нинішньою бюджетною процедурою його роль є дорадчою, за Лісабонською угодою йому належить останнє слово щодо ухвалення видатків за його компетенцією. А враховуючи те, що до січня 2012 року у Парламенті головуватиме польський депутат Єжі Бузек, який прихильно ставиться до України, ратифікація Лісабонської угоди могла б піти Україні на фінансову користь, принаймні в короткостроковій перспективі.

Автор: